Вчора y Вінниці говорила iз жінкою з Макіївки. Їй 32 роки i її сім’я покинула рідне місто…

Юлія поділилась цікавою розмовою з пані Наталею, 32-х річною жителькою Макіївки, яка переїхала у Вінницю. Як тільки розпочались воєнні дії, вона одразу ж з родиною поїхала у Павлоград, там жили деякий час. Але для постійного місцепроживання обрала Вінницю.

– Ну, ваше місто прєкрасноє, – мовить блакитноока білявка російською, – но очєнь дорогоє.

– А ви росіянка? – запитую прямо.

– Та нєт, укрАїнка. А что?

– А чому ви тоді розмовляєте мовою тих людей, що вас же і вигнали з рідних домівок?

– І ви туда же! Сложно обьяснить. Ми просто думаєм на русском язике, понімаєте?

– Не розумію! У вас навіть тут, у центрі української землі не з’явилось бажання почати думати українською? Злитись з рідною мовою свого народу, а не тією, що вам нав’язали?

– Да не смешитє! А зачєм, єслі у вас половина вінничян разговаріваєт на русском? Мєня всє панімают! Да вот і ви тоже. Какая разніца на каком язике розговаривать? – зачепила за болюче! І справді чимало людей тут російськомовних.

– А ви десь працюєте?

– Канєшно! В хлебном магазинє.

– І покупців ви обслуговуєте російською мовою?

– Да – впевнено відповідає.

– Ви уявляєте собі, щоб в Франції покупців обслуговували німецькою? Чи в Польщі чеською?

Мовчить.

– Пора зрозуміти, що нас хочуть знищити! Нашу самобутність, нашу самоідентифікацію! І мова – це те, що зараз НА ЧАСІ.

Тaк oт, шaнoвнe бpaтcвo, нaм тpeбa, кoжнoмy нa мeтpoвi cвoгo житлa й нa кiлoгpaмoвi cвoєї вaги, вичaвлювaти з ceбe cyбcтpaт pабiв Рociйcькoї iмпepiї i yкpaїнcьким дyxoм зaпилювaти кoлoнiзoвaниx зeмлякiв.

Окупанти з тим і приходять, щоб стерти нашу культуру і впровадити тут свою! Так от, поки ми будемо боротись, вони не отримають нічого!

Джерело

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.